Унікальна регіональна національна вишивка

Українська регіональна національна вишивка на перший погляд не мають ніякогісінького значення в житті сучасної людини, але вона віє на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є живильним бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою народу.

Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Полісся

регіональна національна вишивка

Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок можна впізнати якому краю вони належать. Адже, наприклад, певні кольори та орнаменти рушників характерні лише конкретним регіонам, так розрізняють “подільські”, “поліські”, “київські”, “гуцульські”, “галицькі” і “буковинські”.

Регіональна національна вишивка крісь віки

Полтавщина

Полтавська регіональна національна вишивка виконується хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка — червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольори білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, занизуванням, гладдю.

регіональна національна вишивка

А регіональна національна вишивка Закарпаття характерна так званими мотивами «кривуля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «зволікання» і вишивання хрестиком, часто використовується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як білі, так і багатокольорові орнаменти.

Поділля

регіональна національна вишивка

Регіональна національна вишивка оздоблювала рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам — старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі.

Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для втирання обличчя і рук — утирач, посуду і стола — стирок, для прикрашення образів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний, для похорон — поховальний, для пов’язування сватів — плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Проте відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання у кожному краї. Ось чому унікальна регіональна національна вишивка так багато важить у житті народу.

регіональна національна вишивка

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика